На фото: засідання Комітету з прав людини ООН.

16 грудня 1966 року Генеральна Асамблея ООН прийняла Міжнародний пакт про громадянські і політичні права.

Як зазначено у преамбулі документа, держави-учасники Пакту визнали, що ці права випливають із властивої людській особі гідності. У 2016 році весь світ відзначатиме річницю прийняття цього важливого правозахисного акту. Однак, на жаль, Україна не може похвалитися його дотриманням. Швидше навпаки, місце прав і гідності все частіше посідає привілейована ганьба.

У 2013 році Комітет з прав людини ООН розглянув сьому періодичну доповідь України про дотримання Пакту і висловив занепокоєння низкою питань, таких, як необхідність посилити: гарантії незалежності суддів та застосування Пакту в судочинстві; національний превентивний механізм проти тортур; захист від дикримінації за ознаками сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності; справедливе представництво жінок в парламенті та уряді; зусилля держави з викорінення насильства у сім’ї, надзвичайно високої смертності у місцях позбавлення волі, торгівлі людьми та застосування тортур правоохоронними органами.

Комітет заявив про своє занепокоєння повідомленнями про дискримінацію, ненависницьку риторику та акти насильства, спрямовані проти лесбійок, геїв, бісексуалів та транссексуалів (ЛГБТ) і порушення їх права на свободу висловлення думки та свободу зібрань, та зажадав від Української держави виявлення ясної та недвозначної офіційної позиції щодо неприпустимості будь-якої стигматизації за ознаками ЛГБТ.

Також Комітет занепокоєний повідомленнями про ненависницьку риторику, погрози і насильство відносно представників етнічних груп, релігійних та національних меншин, зокрема, рома, Свідків Єгови і кримських татар, які виявляються у фізичному насильстві, актах вандалізму і підпалах, більшість з яких здійснюється групами, що керуються ідеологією радикального націоналізму та расизму. Комітет рекомендував активізувати зусилля Української держави у боротьбі з ненависницькою риторикою та расистськими нападами, посилити боротьбу проти дискримінації у відношенні рома та створити умови для їх соціальної інтеграції.

Окремі рекомендації Комітету стосувалися недопущення переслідування журналістів за висловлення думки, застосування судами застарілих обмежувальних актів для придушення свободи зібрань.

Цікаво прочитати рекомендації Комітету щодо переведення армії на професійну основу в світлі останніх заяв президента Порошенка і міністра оборони Полторака про те, що скасування призову не буде, і відвертої брехні про те, ніби жодна повністю контрактна армія не виграла війни (армії США та Великої Британії неодноразово спростовували це).

Комітет з прав людини ООН у 2013 році взяв до уваги плани України щодо повного переходу на контрактну армію з 2017 року і відзначив, що положення Закону про військову службу, що дозволяють призов до армії, залишаються в силі, як і Закон про альтернативну (невійськову) службу, і що згідно із статистичними даними, наданими Україною, протягом останніх років всього кілька сотень молодих людей пройшли альтернативну службу. У зв’язку з цим Комітет висловив свою стурбованість з приводу того, що, як видається, ніяких заходів не було вжито для розширення права на відмову від обов’язкової військової служби осіб, які керуються нерелігійними переконаннями, заснованими на міркуваннях совісті, а також переконаннями, заснованими на всіх релігіях (стаття 18 Пакту). Комітет нагадав про свою попередню рекомендацію і підкреслив, що можливість проходження альтернативної служби повинна бути доступна всім особам, які відмовляються від несення військової служби, без дискримінації за ознакою характеру переконань (релігійних або нерелігійних переконань, заснованих на міркуваннях совісті), що є підставою для відмови від несення військової служби, і ця можливість не повинна бути ані каральною, ані дискримінаційною за характером або за тривалістю в порівнянні з військовою службою. Зайве казати, що на даний час зазначені рекомендації Комітету не реалізовані.

Інститут душевної релігії, який відстоює соціальну доктрину людської рівності та гідності, що лежить в основі релігійної віри в найвищу цінність людини, підготував власні зауваження щодо дотримання в Україні окремих статтей Пакту. Ці зауваження будуть доведені до відома Комітету з прав людини та органів влади України, щоб вони були враховані під час підготовки наступної періодичної доповіді про дотримання Пакту в липні 2018 року.

Щодо статті 18.

В Україні системно порушується право на свободу релігії прихильників малочисельних релігійних груп і сучасних духовних рухів, а також право на свободу совісті атеїстів. Вони не захищені законом від ненависницьких випадів в засобах масової інформації, в системі освіти і в масовій культурі.

Законодавство і особливо правозастосування захищає монопольне становище декількох популярних церков (входять в закриту і пропагуючу дискримінацію Раду Церков і релігійних організацій), з керівництвом яких постійно зустрічається і погоджує політику керівництво держави. Державні програми патріотичного виховання та розвитку культури включають релігійну пропаганду цих церков-монополістів.

Право відмовлятися від несення військової служби за мотивами свободи совісті також надається тільки представникам популярних церков на дискримінаційній основі (згідно зі списком, затвердженим урядом). Пацифісти з числа атеїстів і представників нечисленних релігій дискриміновані в цьому праві.

Довільно обмежується свобода сповідувати свою релігію та переконання як одноособово, так і спільно з іншими в релігійних організаціях.

Зокрема, чинне законодавство України ущемляє громадян у праві створювати релігійні організації.

Діяльність релігійних організацій обмежується невмотивованими вимогами щодо чисельності та територіальної прив’язки. Так, неможливо заснувати релігійну організацію ні одноосібно, ні групі осіб до 9 осіб. Ніяка кількість людей на зборах в одному місці не може заснувати нову релігійну організацію, діючу по всій країні.

Затягується реєстрація релігійних організацій, які не декларують підпорядкування церквам-монополістам. Ігноруючи свободу релігії, владні структури під приводом релігієзнавчої експертизи заперечують право людей вільно визначати і сповідувати свою релігію.

Щодо статті 19.

Всупереч праву людини безперешкодно дотримуватися своїх поглядів в Україні всім нав’язуються обов’язкові патріотичні переконання.

Висловлення пацифістських переконань прирівнюється до державного злочину і карається, в Україні перебувають у неволі низка в’язнів совісті,  визнаних міжнародними організаціями. Про, нібито, “злочинність” пацифізму неодноразово заявляв президент.

Держава веде інформаційну війну і притягує людей до кримінальної відповідальності за відтворення повідомлень, що не містять закликів до насильства, які на державному рівні визнані шкідливими.

Так звана декомунізація забороняє приватним особам дотримуватися певної, у тому числі ненасильницької, ідеології та використовувати певну символіку. При цьому на державному рівні пропагується необхідність насадження єдиномисля насильницьким шляхом.

Існує цензура на державному рівні, наприклад, петиції вищим органам влади попередньо переглядаються, відмови в оприлюдненні петицій завжди невмотивовані. Система верифікації підписантів та порядок розгляду петицій непрозорі, поріг чисельності підписантів встановлюється довільно і завищено.

Жорстка цензура практикується у приватних монопольних ЗМІ (кількох телеканалах і газетах з непрозорою власністю, які, наче змовившись, пропагують одну повістку дня). Альтернативні повідомлення не допускаються в публічний простір монопольними ЗМІ та щодо ЗМІ спільноти ЛГБТ навіть є прецедент перешкоджання в реєстрації.

Щодо статтей 14, 22.

В Україні існує найжорсткіша нерівність осіб перед судами, обумовлена довірительними відносинами суддів з представниками органів державної влади, непосильно завищеними ставками судового збору та надмірно високою вартістю правової допомоги.

Адвокатська монополія, закріплена в існуючих правилах кримінального процесу, порушує право людини на асоціацію з будь-якими своїми представниками і встановлює додатковий бар’єр у доступі до правосуддя у вигляді надмірно високої вартості послуг адвокатів.

У свою чергу, надмірно висока вартість послуг адвокатів обумовлена встановленими законом невмотивованими кваліфікаційними умовами будь-якої адвокатської діяльності (спеціальна освіта, 2-х річний стаж роботи у сфері права, кваліфікаційний іспит, платне стажування і безперервне проходження платних курсів підвищення кваліфікації, тощо).

Крім того, законодавством обмежується право на свободу професійних асоціацій юристів, оскільки від всіх юристів для здійснення правозахисної діяльності вимагається бути членами однієї конкретної громадської організації з жорсткими дисциплінарними правилами, що допускають довільне трактування і здирництво лідерами адвокатської монополії “добровільних” платежів різного характеру на користь своїх тіньових схем збагачення.

При цьому всі юридичні особи, не виключаючи громадські організації, дискриміновані в доступі до правосуддя втричі завищеною ставкою судового збору, а також у праві оскаржити неправосудну поведінку судді (скарги до кваліфкомісії подаються тільки через адвоката, який може бути притягнутий до відповідальності за “необгрунтованість” скарги).

Кричущим беззаконням є те, що громадські організації не можуть самостійно здійснювати адвокацію своїх учасників і змушені вдаватися до дорогих послуг адвокатської монополії, що також ускладнює доступ до правосуддя.

Так званою конституційною реформою правосуддя передбачено посилення адвокатської монополії, її поширення практично на всі види судових процесів, що ще більше обмежить свободу асоціацій всіх людей зі своїми представниками і доступ до правосуддя, посилить прірву нерівності людей перед судом в Україні.

P.S. Сподіваюся, що наступний вірш поверне читачам трохи оптимізму та віри у всепереможність верховенства права (природного права, прав людини) після наведеної вище невтішної аналітичної доповіді.

МОНОПОЛІСТАМ

– Немає прав, є привілеї. Немає прав, є адвокат. Купи білет у цирк з суддею. Немає прав, держава – кат.

– Є право – рівність перед Богом. Є право, стверджене життям. Брехня не купить перемогу. Є право! Совість – мій суддя.

Присвячується реформі правосуддя та Арсену Авакову, який пропонує звільнити всіх суддів без розбору.

МОЛИТВА ЗА РІК ВСЕСВІТУ

---

Щиро сповідую душевну релігію.

Мій подарунок – всесвіт на чистому аркуші паперу.

Повір, що всесвіт має душу – і почуєш голос Бога, розповідь про творення всього сущого.

2016 рік буде роком всесвіту.

Ми споконвіку віруємо у єдність ідеального з матеріальним. Універсальний всесвіт – це душа, людина в центрі буття. Я продовжую себе до нескінченності, до ідеалу людяності, ім’я якого – Бог. Цей ідеал універсальної людини єдиний і спільний для кожної душі. Тому традиція людяності лежить в основі всіх світоглядів та релігій всього людства всесвіту.

Все суще – творіння Боже, все добре – воля Божа. Кожна людина єдина з Богом, кожна людина є власним творцем, господарем і господом, а також вищим суддею собі. Кожна моя думка, слово, вчинок – молитва. Бог відповідає на кожну молитву одкровенням вірних висновків та наслідків. Добрі молитви винагороджуються, душевне право поєднує бажане з можливим. Злі молитви караються, тож не просіть Бога благословити пусті й гріховні привілеї, завойовані нехтувачами святого душевного права.

Марно скаржитися на жорстокість Бога – оскільки Бог не жорстокий, але цілком вільний від зла. Кара не від Бога, а від недосконалості всесвіту. Людина відповідає перед Богом за удосконалення всесвіту. У творенні добра та боротьбі зі злом людина створює себе як всесвіт навколо себе, як нагороду собі. Дозволяючи собі гріхи, людина сама карає себе, порушуючи моральний закон володіння собою, втрачає свій всесвіт та страждає від суперечності між недосконалим тілом і досконалою душею, від втрати влади над собою. Тому для розвитку слід керуватися логікою добра, але для боротьби зі злом розуміти логіку зла і спілкуватися зі всесвітом його мовою, шукаючи порозуміння та згоди із кожним одушевленим проявом буття.

Людині-людству не варто засмічувати хулою безперервний діалог з собою як всесвітом, як досконалим початком Бога. Людські думки та ідеї мають об’єднувати буття, а не мотивувати безглузду агресію проти себе у жадібності та безглузду агресію проти інших у гордині.

Я є ми і ми є я.

Людство є однією людиною, душевною спільнотою вільнодумців та віруючих.

Кожному є місце під сонцем. Світло істини в кожній особі.

Всесвіт, реальність якого викликає скарги – підлягає удосконаленню.

Кожну скаргу слід розглянути. Кожне добре бажання слід здійснити, від кожного поганого бажання слід відмовитися.

Добре те, що утверджує найвищу цінність людини. Погане все, що принижує людину.

Всеосяжна людина, безмежна у просторі та часі, є одушевленим всесвітом. Єдність внутрішнього та зовнішнього світу людини, сполука рівних особистості та спільності є універсальним всесвітом, який належить людині. У священному писанні читаємо таку притчу: коли всесвіт спав у колисці вічності, Бог торкнувся його, і всесвіт заговорив. Це означає, що місія людини пробуджувати всесвіт добрим словом та добрим ділом, щоб всесвіт став досконалим, як втілення слова Божого.

Всесвіт, все нескінченне суще належить людям. Совість та натхнення допоможе кожній людині створити навколо себе власний щасливий всесвіт. Творенням добра людина розвиває всесвіт, починаючи з себе.

ЦІЛІ ТА ОРІЄНТИРИ РОКУ ВСЕСВІТУ

---

Утверджуючи найвищу цінність людини і цим реалізуючи волю Бога, у 2016 Році Всесвіту Українська Душевна спільнота пропонує віруючим керуватися такими цілями та орієнтирами: одушевлення всесвіту; оволодіння всесвітом; всесвітнє одкровення.

Одушевлення всесвіту

Я починаю всесвіт з власної душі.
Я творю цінність та чисельність душі у душевних спільнотах.
Я єднаюся з Богом як всеосяжною душею, ідеальною людиною.

Оволодіння всесвітом

Я творю всесвіт своєю доброю волею.
Я удосконалюю всесвіт всупереч всім гріхам.
Я володію всесвітом у згоді з кожною душею та Богом як єдністю всіх людських душ.

Всесвітнє одкровення

Я спілкуюся з людяним всесвітом без меж.
Я представляю людство Бога в кожному місці всесвіту.
Я продовжую вічну людяність всесвіту.

НОВОРІЧНИЙ ДАР

---

От рік минув. От рік настав.

Що б вам подарувати?

Пишу листа.

Мій адресат – не дядько бородатий, бо маю бороду і сам.

Гостинців я не прошу, бо рік енергії нам дав і радості, і грошей.

Рік всесвіту наступний теж очікувано плідний.

Та людяність не має меж.

Я хочу світ без бідних.

Щоб всі належали собі. Щоб кожен розвивався. Усе умів, творив, радів, опанував реальність.

Щоб доля катом не була, а стала би душею. Господарка своїм ділам – не раб у злиднів й роскошей.

Багатий, хто не має скарг, хто здійснює бажання. А бідний заздрить, що цей дар йому згори не даний. Жаліється: жорстокий світ! І сам когось обділить. І все одно йому болить: чому не багатію?! Не думає – бо то «дурні думками багатіють». Б’є головою по стіні, в очах уже темніє. Все дороге йому – стіна, споруджена з любов’ю. Чому у ній нема вікна для світла? Для нового? Чому у ній нема дверей і виходу немає? Все, що ховається за нею – скарги на реальність!

Така стіна у всіх була. І я був полоненим. На волю думка шлях знайшла. Я збагативсь натхненням. Одразу стіну переріс, переступив до щастя.

Ти думати лише навчись – і покидаєш яслі!

Для думки не існує стін: сім’я, робота, нація, і небо, й гроші, сотні істин, час – переступається!

І перший крок у новий рік, до вічного блаженства – статут з п’ятьох думок простих, мій подарунок чесний.

По-перше, все буття – це ти. Приймай усе, як бажане.

Коли не можеш прийняти – по-друге, гріх оскаржуй.

По-третє, скарги розглядай. Спасай себе та інших. Згори вказівки не чекай. Будь покликом горішнім.

Піднесення долає гріх, а у житті безгрішному бажання, по-четверте, всіх нарешті будуть здійснені.

По-п’яте, хто бажає гріх – ніщо тих не спасає. Хай вб’ються в битві проти всіх, як вже бажають зайвого.

Багатство в мудрості, в думках. Бездумні тільки дурні.

Ці п’ять думок – великий скарб. Не знехтуй. Користуйся.

От рік минув. От рік настав. Приймай у дар ідею, що стала темою листа – рік буде кращим з нею. Створи комісію, розглянь всі скарги на реальність і в світі здійснених бажань знайдеш безмежну радість.

На фото колегія суддів Окружного адміністративного суду міста Києва: головуючий суддя Костянтин Кобилянський, судді Кирил Гарник та Андрій Федорчук.

Окружний адміністративний суд міста Києва визнав протиправними дії Міністерства культури України щодо надання неповної інформації на запит на інформацію Громадської організації “Інститут душевної релігії” і зобов’язав Міністерство культури України надати достовірну, точну та повну інформацію на запит, а також стягнув з міністерства на користь інституту судові витрати в сумі 487 грн 20 коп. Відеозапис проголошення постанови суду опублікований на сайті YouTube.

Запит, на який міністерство надало неповну відповідь, стосувався таких питань:

– Якими нормативно-правовими актами (законами, підзаконними актами, в т.ч. центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері релігії) врегульовано підстави і порядок витребування висновків місцевої державної адміністрації, виконавчого органу сільської, селищної, міської ради, а також спеціалістів при реєстрації Міністерством культури України статутів релігійних центрів;

– Яким нормативно-правовим актом передбачена підстава, вказана у листі Міністерства культури України від 19.08.2015 р. вих. № 488/18/55-15: “процедура є необхідною в тому випадку, коли представники релігійної організації, що реєструється вперше, не можуть визначити конфесійну приналежність релігійної організації (відповідно до переліку релігійних організацій, статути яких зареєстровані в Україні), а культові практики й позакультова діяльність релігійної організації потребує додаткового вивчення фахівцями з релігієзнавства”;

– Які питання ставляться до місцевої державної адміністрації, виконавчого органу сільської, селищної, міської ради, а також спеціалістів при витребуванні висновку, передбаченого ч. 4 ст. 14 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації»;

– Про перелік конфесійних приналежностей релігійних організацій, при реєстрації статутів яких не застосовується процедура, передбачена ч. 4 ст. 14 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації».

Відповідно до ч. ч. 2, 3, 4 ст. 14 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» релігійні центри, управління, монастирі, релігійні братства, місії та духовні навчальні заклади подають на реєстрацію статут (положення) до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері релігії. Орган, який здійснює реєстрацію, в місячний термін розглядає заяву, статут (положення) релігійної організації, приймає відповідне рішення і не пізніш як у десятиденний термін письмово повідомляє про нього заявникам. У необхідних випадках орган, який здійснює реєстрацію статутів (положень) релігійних організацій, може зажадати висновок місцевої державної адміністрації, виконавчого органу сільської, селищної, міської ради, а також спеціалістів. У цьому разі рішення про реєстрацію статутів (положень) релігійних організацій приймається у тримісячний термін.

Законом не уточнено, про які «необхідні випадки» йдеться і висновки якого характеру можуть бути витребувані. Громадська організація “Інститут душевної релігії” вважає, що закон не може давати державним органам дискреційні повноваження без серйозних правових підстав затягувати на 3 місяці реєстрацію статутів релігійних організацій.

З 2009 року державні органи чинять перешкоди віруючим в найвищу цінність людини у реєстрації релігійних організацій. У 2015 році Міністерство культури України двічі під абсурдними предлогами “повертало на доопрацювання” статут релігійної організації “Релігійний центр віруючих в найвищу цінність людини – Душевна спільнота”. Такі протиправні дії міністерства також оскаржені до суду.

Як відомо, раніше у Доповіді моніторингового комітету Парламентської асамблеї Ради Європи “Дотримання зобов’язань, взятих на себе Україною” зазначалося, що Україна зобов’язалася запровадити нову недискримінаційну систему реєстрації церков та знайти правове рішення для повернення церковного майна. Водночас чинний Закон “Про свободу совісті та релігійні організації”, досить прогресивний порівняно із радянським законодавством на момент прийняття (1991 р.), містить нечіткі положення, які залишають широкий вибір виконавчим органам. Цим законом обмежуються форми, у яких можуть створюватись релігійні організації, встановлюється обмеження на мінімальну кількість засновників, які можуть зареєструвати статут організації, у кількості 10 осіб (водночас для інших громадських організацій вимагається 2 особи), забороняється створювати місцеві або регіональні відділення без статусу юридичної особи, не передбачається надання статусу юридичної особи релігійним об’єднанням, проводиться дискримінація іноземців та осіб без громадянства.

У звіті правозахисників “На межі. Вирішення проблем дискримінації та нерівності в Україні” за 2015 рік зазначено, що діюче законодавство України дозволяє державним і місцевим органам влади накладати необґрунтовані обмеження на діяльність релігійних організацій. У багатьох випадках реєстраційний орган безпідставно відмовляв релігійній організації в реєстрації винятково через те, що їхня віра є “нетрадиційною” або вони складають меншість у регіоні своєї діяльності.

Останнім часом протиправні відмови у реєстрації отримали релігійні громади “Церква саєнтології Києва у Дніпровському районі міста”, “Істино православна незалежна парафія Різдва Христового”, “Українська Православяща Церква”.

У 2007 році Європейський суд з прав людини визнав порушення Україною права на свободу релігії, коли чиновники не дозволяли релігійній громаді змінити конфесію (справа “Свято-Михайлівська Парафія проти України”).

У 2015 році в Міністерстві культури України без відкритого обговорення і нібито за ініціативою громадської ради (хоча комісія з питань релігій громадської ради при Мінкульті за це не голосувала) створено експертну раду з питань свободи совісті та діяльності релігійних організацій, якій доручається “перевірка” статутів релігійних організацій. Діяльність експертної ради є непрозорою і спрямована на мобілізацію “експертної” думки вузької номенклатури процерковних “експертів” для припинення релігійних практик, які можуть похитнути монополію кількох християнських церков у релігійному житті України, та для вишукування предлогів дискримінації нових, незалежних і малочисельних релігійних організацій. Судячи з небагатьох прес-релізів міністерства, “експертна рада” вже бореться з харизматичними церквами та сучасними духовними рухами. Смілянський міськрайонний суд Черкаської області за клопотанням Черкаської обласної державної адміністрації доручив цій експертній раді провести судову експертизу діяльності релігійної громади «Божичі» на предмет відповідності положень її статуту та заявленої в установчих документах канонічної приналежності, хоча представник відповідача категорично заперечував проти клопотання, посилаючись на те, що матеріали справи не містять доказів діяльності релігійної громади «Божичі», тому експерти не в змозі провести експертизу про відповідність діяльності релігійної громади положенням статуту цієї громади за відсутності таких матеріалів. Обладміністрація вимагає ліквідації релігійної громади язичників «Божичі», посилаючись на те, що її очолює чаклун-сатаніст Сергій Небога (Агобен). Коментуючи скандал на телебаченні, один з адвокатів заявив, що “сатанізм в Україні заборонений”. Мало того, що це юридично безграмотне твердження, воно ще й демонструє моральний архаїзм: бісів не можна виганяти адміністративно-командними та кримінальними методами, це бісівські методи, які просто заганяють сатану у підпілля, де він вільно царює у розкішному імперському палаці безвісності. Чесне людство не приховує свої гріхи, не заганяє сатаністів у підпілля. Якщо грішники хочуть об’єднуватися, хай об’єднаються на виду у всіх, щоб всі бачили погані наслідки гріха та не слідували йому, щоб кожен добрий перехожий міг закликати грішників покаятися, щоб всі знали, що ми не визнаємо грішників безнадійними і не відмовляємо їм у людських правах, в тому числі у праві на об’єднання; зрештою, об’єднавшись, вони, можливо, самі поборють свої гріхи та прийдуть до ідеалістичного самоствердження матеріалістичною доріжкою заперечення заперечення. Ми заперечуємо їх можливий обман та самообман і водночас ідеалістично поджуємося із тим, що, можливо, це не обман, а добра казка, добродушний жарт, чи навіть щира правда в поки що незрозумілій, навіть викличній для нас формі, суть якої ми не зрозуміємо, поки не приймемо виклик інакшості, освоїмо цю інакшість, виявивимо повагу до інших переконань та терпляче вивчимо життєвий шлях і наслідки діяльності прихильників незвичних переконань. Але навіть якщо виявляється, що перед нами справжні грішники, які наполягають на своєму праві бути грішниками і приймати всі саморуйнівні наслідки своїх гріхів, ми не стаємо такими, як вони, не піддаємося спокусі заткнути їм рота силою, бо нас захищає від неправди не тиранія, а згода та взаємоповага, чесність і довіра до чесності, розумна, а не сліпа віра й довіра, і глибоке переконання в тому, що безнадійних людей не буває. Ми прагнемо завжди тримати грішників у полі зору та за першої ж нагоди допомогти їм стати добрими людьми. На образи грішників слід відповідати побажаннями їм стати гідними поваги; на обман грішників слід відповідати проголошенням правди і правильними вчинками, які перетворюють правду на істину. Зупиняти грішників силою можна лише тоді, коли вони вдаються до насильства. Між тим, наприклад, не наводиться жодного прикладу порушень законності та правопорядку з боку релігійної громади «Божичі» чи її лідера, навпаки, повідомлялося, що сама громада потерпіла від злочину: невідомі підпалили її культову споруду. Зловмисників не знайшли.

Злочини на грунті ненависті до релігії залишаються безкарними не тільки щодо сучасних духовних рухів, але й навіть стосовно християн, які комусь здалися “сектантами”. Наприклад, роками залишаються не розслідуваними десятки нападів на Свідків Єгови під час релігійних церемоній.

Відомо багато випадків, коли чиновники у справах релігій в Україні сприяли агресивній та подекуди відверто кримінальній активності популярних церков, спрямованій на монополізацію суспільної думки та перешкоджання діяльності інших релігійних організацій. Серед такої активності з мовчазної згоди чиновників можна виділити негласне створення озброєних загонів для нападів на людей “не тієї” релігійної чи іншої орієнтації, пропаганда віровчення певної конфесії у державних та комунальних закладах освіти, за допомогою інформаційних та адміністративних ресурсів держави і органів місцевого самоврядування, моральний і силовий тиск на віруючих з метою не допустити зміни віросповідання, рейдерське захоплення релігійних організацій, їх майна та культових споруд, “боротьба з сектантством”, тощо.

Довідково:

Релігійна віра в найвищу цінність людини – це душевна релігія і вічний духовний рух творення Бога як людського ідеалу через віру в себе, вірність собі, володіння собою. Релігійна ідентичність душевної релігії є багатогранною і включає в себе демонстрацію поваги до всіх релігій, пошук примирення та згоди всіх релігій і світських світоглядів (релігійний пацифізм). Можна бути віруючим в найвищу цінність людини і водночас бути християнином, мусульманином, буддистом, тощо, та й навіть атеїстом. Душевна релігія визнає божественно святою кожну людину, задум якої став досконалим початком людяної релігії чи іншої доброї віри: серед наших святих Авраам, Азімов, Бредбері, Будда, Вольтер, В’яса, Ганді, Лао-цзи, Лем, Магомет, Маркс, Сократ, Стругацькі, Твен, Толстой, Христос, Шевченко.

Як зазначено у книзі «Душевна релігія: священне писання, традиційний устрій, моральний закон і богословська наука релігійної віри в найвищу цінність людини»: «Душевна спільнота є встановленим у Священному писанні способом самоорганізації віруючих в найвищу цінність людини… Ми прирівнюємо у природному праві володіти собою будь-яку спільноту до особистості, оскільки віримо, що кожна спільнота є задумом однієї людини, суверенної особистості, а також договором та власністю будь-якої сукупності людей, включаючи одноосібну (в складі однієї людини)… Належність до спільноти (участь в спільноті) робить людину власником (співвласником) спільноти. Скільки б не було учасників у душевній спільноті, всі вони вважаються однією людиною». Таким чином, віровчення і традиційний устрій релігійної віри в найвищу цінність людини передбачає створення віруючими у кількості однієї людини чи більшої кількості людей релігійних організацій (душевних спільнот), заснованих не на відносинах фіксованого членства, а на відносинах добровільної згоди із задумом однієї людини, яка може виражатися у спільній релігійній діяльності віруючих як без створення юридичної особи, так і зі створенням юридичної особи (для максимально ефективної реалізації релігійних практик у згоді із національною правовою системою). Такий підхід грунтується на верховенстві природного права людини на самоорганізацію, в тому числі у нефіксованих соціальних зв’язках (асоціаціях, об’єднаннях з іншими людьми на основі одноосібно визначеної законної мети), а також відповідає ст. ст. 9, 11, 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (свобода релігії та об’єднання, заборона дискримінації) та п. 16 Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно правового статусу неурядових організацій в Європі № СМ/Rec(2007)14, відповідно до яких, будь-яка особа, як фізична, так і юридична, як громадянин, так і не громадянин країни, або група таких осіб повинні мати можливість вільно створювати неурядову організацію.

Інститут душевної релігії є громадською організацією, повідомлення про утворення якої прийнято наказом Печерського районного управління юстиції у м. Києві від 05.06.2015 р. № 449/01-01-11, мета якої, відповідно до протоколу установчих зборів від 20.05.2015 р.: об’єднання віруючих громадян і священнослужителів душевної релігії (релігійної віри в найвищу цінність людини) для здійснення та захисту прав і свобод, задоволення суспільних інтересів, обумовлених релігійними переконаннями; утвердження світоглядних та моральних цінностей, етики душевної релігії в соціальних відносинах та поведінці людей; дослідження і популяризація соціальної доктрини душевної релігії та суспільного значення релігійного життя віруючих і релігійних організацій душевної релігії; інформаційна та правова підтримка віруючих у реалізації ними права одноособово чи разом з іншими сповідувати душевну релігію, проводити релігійні обряди, відкрито виражати і вільно поширювати свої релігійні переконання, утворювати релігійні організації відповідної віросповідної приналежності, в тому числі релігійні громади без повідомлення органів влади про їх утворення, а також права на заміну альтернативною (невійськовою) службою виконання військового обов’язку, якщо це суперечить релігійним переконанням громадянина, що пройшов обряд благословення Божої настанови людині не брати участь у насильстві, війні та воєнізованих формуваннях і не користуватися зброєю; пропаганда ідеї внесення змін до законодавства України щодо усунення обмежень для груп у складі однієї особи порівняно з групами з 2-10 та більше осіб у праві на заснування як юридичних осіб релігійних та громадських організацій, реалізація права на звернення з відповідними пропозиціями до суб’єктів законодавчої ініціативи; захист від дискримінації за ознакою релігійних переконань віруючих в найвищу цінність людини та від правопорушень на ґрунті ненависті до душевної релігії.

У 2015 році Інститут душевної релігії розробив і запропонував усім суб’єктам законодавчої ініціативи (Президент, Кабмін, нардепи) внести на розгляд Верховної Ради України законопроекти про внесення змін до Законів України «Про громадські об’єднання», «Про свободу совісті та релігійні організації» (щодо усунення дискримінації за ознакою масовості громадських та релігійних організацій) та про внесення змін до Закону України «Про альтернативну (невійськову) службу» (щодо усунення дискримінації за ознакою релігії). Продовжуються консультації із суб’єктами законодавчої ініціативи щодо цих законопроектів.

Джерело: Ліга.Блоги

Статут комісії зі скарг на реальність

1. Реальність така, як ми бажаємо.

2. Якщо реальність не така, бажаючі скаржаться на реальність.

3. Скарги на реальність розглядає комісія зі скарг на реальність у складі всіх, хто забажає, скликана ким завгодно.

4. В результаті розгляду скарги на реальність здійснюються бажання, пов’язані зі скаргою.

5. Бажання, не здійснені комісією зі скарг на реальність, можуть бути здійснені бажаючими самостійно під свою відповідальність.

Charter of the commission for complaints about reality (video)

1. Reality is like we wish.

2. If reality isn’t, those who wish may complain about reality.

3. Complaints about reality is considering by the commission for complaints about reality, composed of all who wish, convened by anyone.

4. Considering of complaints about reality takes as result granting of wishes, related to the complaint.

5. If wishes not granted by the commission for complaints about reality, those who wish may grant their wishes independently under their responsibility.

Устав комиссии по жалобам на реальность

1. Реальность такая, как мы хотим.

2. Если реальность не такая, желающие жалуются на реальность.

3. Жалобы на реальность рассматривает комиссия по жалобам на реальность в составе всех, кто пожелает, созванная кем угодно.

4. В результате рассмотрения жалобы на реальность осуществляются желания, связанные с жалобой.

5. Желания, не осуществленные комиссией по жалобам на реальность, могут быть осуществлены желающими самостоятельно под свою ответственность.

Підірвалась свобода гранатою. Гідність також здають у музей. В день свободи і гідності натовпу наодинці осмислимо все.

В цьому нам допоможе історія, бо сучасність – клубок давніх драм. Сім’ї первісне плем’я повторюють, а союзи племен – це майдан, на який всі сімейства збираються, коли веб і ТВ кличуть битися проти рабства у роботодавців, феодальної геополітики, кримінального капіталу, фейків соціал-демократії, чорних буднів та чорного налу, корупційної владної братії.

Ми не думали, хто кличе битися. Встали, вийшли. Зібралася нація. Кров лилась. Кровопивці змилися…

Всі відчули, що мало зібратися.

Бо із кожною перемогою, коли щастя, здавалося, близько, ми все більше терпіли від ворога, в нас все більше кипіли мізки.

Вольна, нова сім’я не складається. Знову веб і ТВ вчать коритися рабству у роботодавців, феодальній геополітиці, кримінальному капіталу, фейкам соціал-демократії, чорним будням та чорному налу, корумпованій владній братії.

Чи в Європу йдемо, чи в Євразію, чи з ідеєю, чи без ідеї, все одно кожен має красти – і не виживе, як не вкраде! Не злукавить і не обмане. Не вдереться з війною до ближнього. Не залишить безкарним лояльного і не доб’є непокірного.

Ти пильнуй! Не довірся нікому! Провокатори, зрадники всюди! Вороги народу навколо! Сильним будь: маєш в натовпі бути!

Слав драконівську єдність нації! Поклади життя за державність!

Чесні люди пішли убиватися.

Мародери, звичайно, зостались.

Світло вимкнули, щоб, напевне, вороги не побачили світла. Революція має втемну і своїх, і чужих валити. Захопити місця еліти. Все украсти. За все помститися. Ми – держава! Ті, схожі – бандити! Відрізняй, щоб із нами ужитися!

Вся історія, вивчена в темряві, з революцій та воєн складається. Може, правда, що істина мертва? Вірно вчать нас до банд приєднатися?

Чи самим пошукати світло? Наодинці книжки читати, власну долю корити мислі та діяльно фантазувати?

Чи знайдеться інша історія? Хронологія власного успіху на шляхах, що самотньо проторені авторами чудес минулого? Вчень без зверхності та крутійства. Неймовірних багатств, не украдених. Дивовижних спільнот без насильства та конфліктів, подоланих радістю.

В день свободи і гідності натовпу – як завжди, самостійна людина. Я щодня наодинці із правдою власне людство творю, як істину.

Інститут душевної релігії висловлює обурення участю органів державної влади та їх представників, а також окремих інституцій громадянського суспільства та їх лідерів у створенні професійних, громадських та релігійних монополій, дикістю існуючих законодавчих норм, що закріплюють кастовість та ізоляціонізм, кричущу соціальну нерівність, утвердження несправедливих привілеїв та придушення базових прав людини у критично важливих сферах суспільного життя.

Ми бачимо, що свободу слова прагне обмежити так звана Комісія з журналістської етики, запровадивши «національну прес-карту» як пропуск у професію, встановивши на свій розсуд позбавлений раціональності та визначеності «кодекс етики українського журналіста», який допускає довільне тлумачення, та узурпуючи повноваження без будь-якої чесної процедури свавільним рішенням про «неможливість виконання професійної діяльності» позбавляти кожного журналіста права на висловлювання своїх переконань та поширення зібраної інформації. Тривожним сигналом є публічна підтримка з боку Адміністрації Президента України та МВС заходів, спрямованих на узурпацію цією комісією позицій вищого авторитетного національного органу самоорганізації журналістів.

Ми бачимо, що правозахист у кримінальному провадженні відверто монополізований Національною асоціацією адвокатів України, і вона прагне такої самої монополії у інших категоріях справ, щоб купка адвокатів, пов’язаних нестерпними кваліфікаційними вимогами, як мовчазні маріонетки еліт привілейованих порушників прав людини наживалися на подальшій ескалації безправ’я переважної більшості українців. Диктатура верхівки Національної асоціації адвокатів України, закріплена у чинному законодавстві України, є ганьбою національного масштабу та чи не головним гальмом соціального розвитку, оскільки кожного разу, коли людина, повстаючи проти монополій еліт, заявляє словами та діями про свої природні права, а її починають незаконно репресувати, «захищати» цю людину, з цинічної точки зору діючого законодавства, може лише адвокат, якого корпоративна дисципліна зобов’язує вважати підзахисного неправим. І навіть за умови найкваліфікованішого «захисту» таким адвокатом людина залишиться позбавленою можливості захистити в суді свою правоту, хіба що доб’ється послаблення репресій.

Не витримують жодної критики і штучні фільтри у процедурі реєстрації громадських та релігійних організацій, культивовані чинним законодавством, зокрема, дискримінація за ознакою чисельності засновників цих організацій (не менше 2-х для громадських і не менше 10-ти для релігійних). Людям від природи властиво формувати нефіксовані соціальні зв’язки, не прив’язуючись до оточення, реалізувати своє право на одноосібну самоорганізацію на підставі самостійно обраної мети та цінностей або, більше, релігійної віри – адже кожна з відомих релігій була заснована одним пророком. До речі, зараз Міністерство культури України створює передумови для надання привілеїв окремим релігіям і дискримінації решти релігій під предлогом схвалення «релігієзнавчою експертизою» документів, поданих на реєстрацію статутів релігійних організацій, з порушенням природного права людини на свободу віросповідання, відповідно до якого, людина сама обирає свою релігію, ніякі «компетентні органи» не можуть бути суддями «істинності» релігійних переконань.

Показово, що освіта і наука в Україні дають все менше практичних знань та навичок і плідних результатів досліджень, скочуються до посилення корупційно небезпечної тиранії викладачів, повної непродуктивної писанини та балаканини, що лише марнує роки життя та мільярди державних та приватних коштів, а також продукування академічних, кандидатських, докторських привілеїв наукових авторитетів, роздутих на плагіаті та нікчемній політизованій псевдонауці.

Показово, що не розвинуту людську особистість Українська держава називає своїм фундаментом, а первісно-племінну сім’ю, рабовласницькі бізнеси, феодальні геополітичні амбіції та жебрацький псевдо-капіталізм, в якому, всупереч справжній ідеології капіталізму, джерелом матеріальних цінностей вважається не чесне слово (ділова угода), а примусовий перерозподіл власності, обман довіри в усіх сферах, що починається із нездійсненних обіцянок політиків на виборах, продовжується інфляцією, випрошуванням кредитів у міжнародних структур, масовими подачками за лояльність, грабіжницькими податками та самовбивчим корупційним «аристократизмом» зверхніх та жадібних еліт.

Ми відстоюємо відкритість кожної сфери суспільного життя, її доступність для чесних самозванців – людей, які об’єктивно оцінюють свої можливості й прагнуть почати з нуля свою справу, оскільки бачать, що їх зусилля затребувані. У відкритому суспільстві всі двері можливостей мають бути відкриті для кожного. Кожен може поставити публічну мету і стати громадським діячем. Кожен може знайти свою віру і стати священиком. Кожен може обмінюватися досвідом з іншими і так стати вчителем. Кожен може турбуватися про хворих і так стати лікарем. Кожен може писати правду і так стати журналістом. Кожен може відстоювати права людини і так стати адвокатом.

Упереджуючи стереотипні заперечення, пояснюємо: це не означає, що, наприклад, кожного, хто прийшов бути лікарем, можна допускати до операційного столу. Спочатку треба навчитися піклуватися про хворих як санітар чи медсестра, навчитися надавати першу допомогу, повитягати занози в травмпункті і так далі. Але до операційного столу має вести не чиєсь авторитетне рішення, прийняте кулуарно за результатами суб’єктивної оцінки знань в освітніх корпораціях та кадрових відділах – до операційного столу має вести публічно засвідчена історія успіхів та невдач кожного хірурга, щоб той, хто дає згоду на операцію, міг подивитися на YouTube чи на іншому сервері попередні операції обраного хірурга, відгуки попередніх пацієнтів, починаючи з травмпункту, де він витягав занози, вислухати позицію його колег про плюси і мінуси його майстерності та репутації. Така публічність передбачає і відповідний рівень терпимості, коли помилки та їх наслідки не перебільшуються суспільством, а заздрісна демагогія одразу розпізнається і б’є тільки по репутації демагогів. Але не можна робити поступки безумствам нетерпимості, уникаючи публічності й віддаючи суспільні справи на відкуп корумпованим ієрархіям, які прагнуть володарювати кулуарно, корисливо, зверхньо – навпаки, треба починати з відкритості та публічності й по ходу боротися з нетерпимістю до інших та їхнього успіху.

Вважаємо, що кожна людина має природне право без спеціальних дозволів з боку держави, корпорацій, інших професійних, освітніх чи моральних авторитетів прийти як повноцінний учасник у кожну сферу суспільного життя, в тому числі, у кожну професію, кожен вид громадської та релігійної діяльності, займатися в цій сфері спочатку простою загальнодоступною діяльністю, а з часом, набираючись знань та досвіду, брати на себе відповідальність за виконання все складніших завдань, що потребують високої майстерності та попередньої історії успіхів.

Політика ідеологічного, нормативно-правового, організаційного і фінансового закріплення та подальшого насадження соціальної нерівності в усіх сферах життя українського суспільства суперечить і соціальній доктрині душевної релігії, яка стверджує найвищу та нескінченно рівну цінність кожної людської душі, і природним правам людини, порушуючи принцип верховенства права на користь верховенства законодавства, що суперечить природним правам людини та примусово нав’язує суспільству обов’язки прислужувати авторитету корумпованих еліт, жертовно обслуговувати їхні привілеї та примхи. Вважаємо за необхідне попередити, що така політика веде до втрати легітимності Української держави.

Душевна Спільнота Всесвіту висловила співчуття Президенту Франції Франсуа Олланду, Прем’єр-Міністру Франції Мануелю Вальсу та меру Парижа Анн Ідальго у зв’язку із трагедією 13 листопада 2015 року. Окрім того, Інститут душевної релігії так само висловив співчуття послу Франції в Україні Ізабель Дюмон. Віповідні листи оприлюднено у Храмі Божественного Одкровення.

Наша позиція українською, французькою та англійською мовами:

Бійня в Парижі – великий гріх. Віруючі в найвищу цінність людини моляться за жертв війни французької держави з терористами.

Carnage à Paris est un grand péché. Les croyants en valeur suprême de l’homme prie pour les victimes de la guerre entre l’Etat français et les terroristes.

Carnage in Paris is a great sin. Believers in the supreme value of human prays for victims of war between french state and terrorists.

Влада – це корпорація. Корпорація – це корупція. Корупція – це фейк. Отже, влада – це фейк. Зараз, як ніколи, кожна стрічка новин демонструє цей логічний ланцюжок ланка за ланкою, аж до висновку.

Влада – це фейк, бо нею постійно крутять як хочуть олігархи, щоб здобути силу, більшу за владу: монополію! «Єдина Країна», «Единая Россия», «Одна Піднебесна», глобалізм, халіфат – еліти по всьому світу завзято граються в імітацію «сильної влади» та «об’єднаних націй», під вивісками яких створюються олігархічні монополії. Гординя та жадоба завойовує привілеї в ущерб природним правам кожної людини, а вся демократія обмежується розкладанням яєць по партійним кошикам.

Порошенко арештом Корбана захищає свою монополію на патріотизм та нагадує Коломойському, що, перш ніж купувати виборців, треба спочатку купити індульгенцію на Банковій. Після закидів знавців про вибіркове правосуддя починається клоунада під умовною назвою “закон один для всіх”, в якій, знов-таки, страждають не партнери президента і покупці індульгенцій, а законослухняні опоненти режиму: Лукаш, Новинський, Королевська, Вілкул.

Путін, переслідуючи Іслямова, захищає від «блокади» свою енергетичну монополію, керовану слухняними васалами, Чубайсом у Росії та Григоришиним в Україні. Іслямов не зміг чи не схотів покласти до ніг Путіна кримсько-татарський народ, за який вважається відповідальним. Його володіння за відмашкою Кремля так активно розоряються кримськими олігархами, які перебігли до Путіна, що Іслямов впав у відчай і відверто підіграв Суркісу в боротьбі з Григоришиним за контроль над енергетикою, що зумовило персональні репресії у Росії проти Іслямова.

Місцеві вибори в Україні вибудували підконтрольну олігархам вертикаль місцевого самоврядування, визначивши «намісників» у місцевих громадах за принципом подвійної корпоративної лояльності: партійно-корпоративної та бізнесово-корпоративної.

Працює це так. Одна з «прохідних» партій-утриманок правлячих олігархів висуває кандидата в депутати. Чи стане він депутатом, залежить від його популярності, читай – купівлі голосів. Тільки ж не в лоб. А, наприклад, щедрими обіцянками, розтиражованими у ЗМІ. Одних обіцянок мало, бо народ недовірливий. Багато голосів набирають ті, хто купує народ «оптом» (робочими місцями, соціальними інвестиціями та інфраструктурними проектами, благодійністю), роками «окучує» і «підгодовує» виборців, а перед виборами «нагадує про себе» і «хлібом» (подачками, благоустроєм, косметичними ремонтами), і «видовищами» (концертами, імітаційним бунтарством, скандальними витівками та жестами). Забезпечити такий «хліб» і «видовища» можуть лише бізнесові корпорації, великі роботодавці. Їх власники рідко беруть на себе тягар політичної відповідальності. Частіше штовхають у політику найманих працівників з безумовною корпоративною лояльністю, амбіціями та харизмою і вигідними для роботодавця політичними переконаннями.

Навіть просто створити партію дорого коштує. Простим людям і малому бізнесу це не під силу. Середньому бізнесу під силу виконати формальні вимоги для створення партії, але не під силу «розкрутити» її ім’я. Тому більшість партій створені політтехнологами «на продаж» для олігархів. Що стосується «вищої ліги» – партій, які мають фракції в парламенті – то без міцного спонсорства вони зникають, наче їх не було: згадайте тих же «народників», «комуністів» і багатьох інших. Бюджетне фінансування партій цього не змінить, просто дозволить владним олігархам оптимізувати витрати на утримання кишенькових угруповань нарцисичних демагогів, за лаштунками яких капітал править бал в Україні.

Нам кажуть, що влада – це корпорація, що політику роблять партії, «командні гравці», а не особистості, що треба виключити «ненадійний» «людський фактор». Коли ми лякаємося корпорацій, нам пояснюють, що корпорація – це звична корупція, набирають у корпорації наївних людей подачками-пряниками, а потім насаджують дисципліну і дають корумпованим учасникам корпорацій батоги, щоб заганяли в корпорацію тих одинаків, які раніше не спокусилися на пряник. Батогом стають звинувачення у корупції, причому ці звинувачення завжди фейкові, вибіркові, застосовуються для морального знищення «чужих», а всі «свої» пов’язані між собою тією самою корупцією. І зрештою ми бачимо, що весь «людський фактор» монополізований власниками «корпорацій», ми продали душу олігархам. А влада, закони, багатство, політичні програми, мир і війна, стабільність і революція – все це зовсім не те, що ми описували в шкільних творах на «відмінно», в курсових та дипломних, про що ми читали в книгах і бачили по телевізору, бо вся «наша» «влада» зрештою виявляється фальшивим прикриттям монополії олігархів. Влада – це корпорація. Корпорація – це корупція. Корупція – це фейк. Отже, влада – це фейк.

Олігархи з благословення міжнародних фінансових корпорацій за жорстким корпоративним лекалом будують керований в ручному режимі державний механізм, як раніше побудували налаштовані проти будь-яких змін соціальних відносин патерналістичні «церковні» та «освітні» корпорації, консервативні «професійні» корпорації, що гальмують прогрес за середньовічним цеховим принципом в інтересах збереження і збагачення верхівки, а також керовану монополістичну «ринкову економіку», кероване корпоративне «громадянське суспільство» та кілька керованих «всенародних» революцій на замовлення, які легалізували масові маніпуляції свідомістю, зіштовхнули лобами войовничих некерованих маргіналів та забезпечили природний відбір нового агресивно-слухняного покоління претендентів у олігархи, які позиціонувалися як «борці проти олігархії».

Взірцем олігархічного «життя по-новому» оголошено сінгапурську тоталітарну державу-корпорацію, яку навіть у Грузії з таким самим невеликим населенням не вдалося відтворити Саакашвілі, бо важко сумістити традиційну войовничість і свободолюбність горців та «меритократичний» авторитаризм східних «моральних авторитетів», що насаджують населенню рабський менталітет.

Для розправи над всіма, хто не хоче бути гвинтиком корпоративно-державницького механізму олігархів, насаджуються деспотичні догми корпоративної дисципліни. За найменший відступ від цих догм вся олігархічна машина знищення особистості починає працювати проти відступника. Навіть «домашніх улюбленців» олігархів – нардепів – непристойно цькують за «пропуски засідань», «кнопкодавство» та законодавчі ініціативи, не взяті з благословення кишенькової «коаліції» з мародерського «пакету реформ» від експертів-найманців олігархів. Зрештою парламент перетворюється з місця для дискусій на потішний плац, де цивільних примушують марширувати в ногу з військовими, хамуватими “героями” олігархії. Хто не хоче марширувати, тим затикають рота брудною лайкою. Хто не затикається і після образ, може отримати пляшкою по голові, як Олександра Кужель від Андрія Тетерука…

В усьому світі, в тому числі в Україні, остаточно затвердилася неофеодальна монополія олігархів, що обманює та принижує кожну людину, включаючи і самих олігархів, які змушені постійно відвойовувати свій несправедливий привілейований статус, хочуть вони того чи ні.

Однак людську свободу волі неможливо монополізувати, скільки б хто не старався. Кожна людина має природне право вірити в себе, бути вірною собі, володіти собою. Тобто, здійснювати політику суверенітету особистості.

Прийнявши рішення вважати себе центром суспільного життя, кожна людина створює для себе чесну науку на основі власного життєвого досвіду, чесне суспільство на основі власних соціальних зв’язків, чесне багатство на основі висловлювання доброї волі та дотримання свого слова і зрештою чесну владу на основі людської довіри, терпимості, взаємності та мудрої згоди. Хай монополісти ізолюються і воюють за привілеї – чесні люди виходять з-під маніпуляційного впливу монополій та будують навколо себе успішне життя. Суспільство відкритої душі та творчої довіри, створене рівноправними людьми, показує жертвам монополізму життєздатну альтернативу ізоляціоністській гордині та жадобі. Їм залишається або погоджуватися з майбутнім, або залишатися у минулому.

Кроспост з Ліга.Блоги

1) Створити професійну контрактну армію, скасувати призов.

2) Запровадити принцип презумпції добросовісності платників податків, зменшити тягар податкового обліку.

3) Розглядайте індивідуальні та колективні звернення на засадах рівноправ’я, без створення привілеїв для масових петицій!

P. S. Щоб не було розчарувань, треба пам’ятати, що підписування петицій є грою на чужому полі, в гостях у чиновників-демагогів. Повноцінного розгляду заслуговують всі звернення, а не лише масові петиції. Проте чиновникам вигідно твердити зворотнє, як у цій відписці. Між тим дурні петиції набирають більше голосів, ніж розумні, а збирання підписів за петиції мало корелює з дискусіями у народі, тому напрошується припущення, що потрібну кількість голосів легко набирають лише петиції, інспіровані кишеньковими політтехнологами влади. Станом на сьогодні експериментальна безглузда петиція про кримінальну відповідальність для політиків за брехню набрала 322 підписи, тоді як розумна петиція про недискримінацію одноосібних звернень порівняно з петиціями набрала лише 5 підписів. Петиція про створення контрактної армії набрала 152 лайки у фейсбуці, однак підписів за неї поставлено лише 73.