Київський апеляційний адміністративний суд зобов’язав Міністерство культури України в місячний термін розглянути статут Релігійної організації “Релігійний центр віруючих в найвищу цінність людини – Душевна спільнота” та заяву уповноваженого представника релігійної конференції Релігійного об’єднання віруючих в найвищу цінність людини – Душевної спільноти Шеляженка Юрія Вадимовича про реєстрацію статуту Релігійного центру віруючих в найвищу цінність людини – Душевної спільноти і прийняти відповідне рішення, про яке не пізніш як у десятиденний термін письмово повідомити уповноваженого представника релігійної конференції Релігійного об’єднання віруючих в найвищу цінність людини – Душевної спільноти Шеляженка Юрія Вадимовича.
Обставини справи у короткому викладі є наступними. Влітку 2015 року двоє віруючих в Шевченківському і двоє в Печерському районах Києва об’єдналися у релігійні громади душевної релігії (душевні спільноти). Після цього відбулася релігійна конференція, на якій делеговані представники громад заснували релігійне об’єднання та прийняли статут релігійного центру, який було подано на реєстрацію до Мінкультури. Однак у цьому відомстві кілька місяців затягували розгляд заяви, а потім взагалі відмовилися її розглядати, пояснюючи це тим, що вони звернулися із запитом до Київської міської державної адміністрації і отримали відповідь, що статути громад не зареєстровані. При цьому стаття 8 Закону України “Про свободу совісті та релігійні організації” прямо вказує, що повідомляти державні органи про утворення релігійних громад, а відтак і реєструвати їх статути не обов’язково.
Дії Мінкультури було оскаржено до Окружного адміністративного суду міста Києва, який відмовив у задоволенні позову, зазначивши без належних посилань на норми права, що треба подавати із заявою про реєстрацію релігійного центру статути релігійних громад, причому для реєстрації таких статутів необхідно як мінімум 10 засновників.
На рішення суду першої інстанції було подано апеляційну скаргу із посиланням на положення діючого законодавства України про необов’язковість державної реєстрації релігійних громад та правомірність спільної діяльності без створення юридичної особи, протиправність дискримінації засновників релігійних організацій за ознакою чисельності порівняно із засновниками інших інституцій громадянського суспільства (за чинним законодавством України двоє можуть зареєструвати громадську організацію, в тому числі, без статуту та без створення юридичної особи, і одна особа може зареєструвати благодійний фонд або друковане ЗМІ), положення статті 9, 11, 14 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод щодо свободи релігії та релігійних об’єднань, заборону дискримінації, а також із детальним поясненням порушень зазначених прав та процедури реєстрації статутів Міністерством культури України.
В апеляційному суді представник Міністерства культури України Д. Яцишен стверджував, що право на свободу релігії не стосується реєстрації статуту релігійної організації. Однак суд, очевидно, вирішив по-іншому і задовольнив апеляційну скаргу. Після оголошення постанови Хранитель віри Юрій Шеляженко від імені всієї спільноти людинопоклонників вклонився складу суду, суддям Інні Грибан, Олександру Беспалову, Андрію Парінову за дотримання права людини на справедливий суд, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та подякував з такими словами: “Будьте вірні собі, і благослови Вас Бог”. А представник Мінкультури сказав, що подаватиме касаційну скаргу.
Релігійна віра в найвищу цінність людини – це душевна релігія і вічний духовний рух творення Бога як людського ідеалу через віру в себе, вірність собі, володіння собою. Людинопоклонники шанують кожну людську душу і вважають Бога безмежною людиною, продовженням себе та кожної людини через душу до нескінченності. Віровчення і традиційний устрій релігійної віри в найвищу цінність людини, відповідно до книги “Душевна релігія: священне писання, традиційний устрій, моральний закон і богословська наука релігійної віри в найвищу цінність людини” (ISBN 978-617-7088-13-3), передбачає створення віруючими у кількості однієї людини чи більшої кількості людей релігійних організацій (душевних спільнот), заснованих не на відносинах фіксованого членства, а на відносинах добровільної згоди із задумом однієї людини, яка може виражатися у одноосібній та спільній релігійній діяльності віруючих як без створення юридичної особи, так і зі створенням юридичної особи.
Правозахисний проект “Свобода переконань” реалізується громадськими організаціями “Автономна Адвокатура”, “Українська Рада Вільнодумців і Віруючих”, “Інститут душевної релігії”. Метою цього проекту є захист свободи думки, совісті та релігії, принципів особистої автономії та недискримінації у формуванні та дотриманні людьми власних переконань. Учасники проекту допомагають людям жити відповідно до власних переконань, не порушуючи закону, навіть якщо ці переконання здаються комусь неправильними. Проект “Свобода переконань” захищає правові позиції щодо необхідності дерегуляції духовного життя українців, недопущення обмежень щодо чисельності, територіальної прив’язки, організаційно-правових форм релігійних організацій. Вимогами учасників проекту до держави є скорочення строків реєстрації статутів та змін до статутів релігійних організацій, позбавлення органів у справах релігій дискреційних повноважень затягувати реєстрацію статутів релігійних організацій та вимагати попереднього дослідження спеціалістами їх віровчення.