Спочатку було слово. Слово було у Бога. Бог тримав своє слово. Тому слово було першою владою.

На жаль, коли Бог подарував слово людям, вони перестали тримати своє слово. Слово стало другою, третьою, четвертою владою. Потім слово взагалі перестало бути владою. Але його досі називають четвертою владою, бажаючи набити ціну пустим словам.

Проблема, звісно, не в тому, що наші слова часто міняють своє значення. Так і має бути. Слово – гнучкий інструмент розуму та пам’яті, що пристосовується для потреб мислення, спілкування, взаємодії.

Проблема в тому, що ми забороняємо собі усвідомлювати, наскільки великий світ, що належить нам, в центрі якого живе людина. Наскільки важливо кожне слово розуміти дуже широко, щоб воно відповідало дійсності. Щоб можна було чесно тримати своє слово і при цьому залишатися людьми, не губити свою душу, цей дар Божий.

Коли значення слів стає ширшим, ми розвиваємося. Коли значення слів звужується, ми деградуємо.

Якщо хтось перетворює на примітив священні для нас слова, не варто піддаватися спокусі деградації. Ми маємо творити, пам’ятати та розвивати вірні значення слів.

Воля – це безумство?

Віра – це табу?

Життя – це війна?

Знання – це формальність?

Свобода – це свавілля натовпу?

Гідність – це агресія?

Право – це засіб помсти?

Насправді все не так, але так кажуть. Що набагато гірше, так і живуть.

Ми зобов’язані жити краще. Тому ми не повинні забувати про істинне значення тих самих слів.

Про добру волю.

Про віру в можливість та здійсненність кращого.

Про радісний сенс життя.

Про корисні, доступні знання, що дозволяють кожній людині без страху оволодіти суспільством, всесвітом та вічністю, реалізувати або попередити всі можливості, враховуючи їх наслідки.

Про свободу творчості, праці, любові та плідних об’єднань.

Про гідність відкритого розуму, взаєморозуміння і згоди.

Про природне право людини вірити в себе, бути вірною собі, володіти собою. І шукати, і обов’язково знайти своє безмежне щастя.